Повінчані на Золоте весілля

Вінчання — церковний шлюб, у православ’ї одне з семи таїнств — союз чоловіка та жінки, освячений церквою, де, як вважається, Господь своєю присутністю з’єднує душі в єдине ціле. З погляду Православної церкви в таїнстві вінчання Господь подає свою благодатну допомогу, щоб подружжя мало змогу бороти всі негаразди, які трапляються у спільному житті. Церквою шлюб сприймається як таїнство, причому таїнством є не стільки вінчання, скільки сам шлюб, як союз чоловіка і жінки, освячений церквою…

Та ще більшого значення набуває вінчання, котре приймає подружня пара, що прожила у шлюбі 50 років! Сьогоднішня наша розповідь саме про таких молодят.

Знайомтеся: Галина Яківна і Григорій Гнатович Духта.

Григорій Гнатович народився 8 серпня 1936 року у Білій Церкві. Він - корінний білоцер-ківець. Як каже сам: «З пра-пра-прадіда ми тут народилися і жили». А Галина Яківна родом зі Ставищ, народилася 25 серпня 1938 року. Вона навчалася, а згодом працювала у Білій Церкві, де й зустріла свою долю - Григорія Духту. Познайомилися вони, коли разом працювали на Взуттєвій фабриці. Було це у 1959 році. Згодом знайомство переросло у палке почуття. І 29 травня 1960 року молоді люди одружилися.

Нелегким було їхнє життя, чимало випробувань приготувала їм доля. Та чисті серця, щира любов і повага один до одного допомогли здолати усі життєві негаразди і лише зміцнити їхні почуття та стосунки.

Ці поважні люди - працьовиті та невгамовні. Григорій Гнатович має за плечима 44 роки загального трудового стажу, його дружина - 38 років!

Працював Григорій Гнатович на Взуттєвій фабриці, а згодом - близько 30 років трудився на заводі «Сільмаш» в енергоцеху, де 25 років був бригадиром. На його рахунку близько 50-ти раціоналізаторських пропозицій, котрі запроваджені у виробництво! Та й поза межами заводу не сидів він, склавши руки. Погляньте лише на розлогі верби над Россю, поблизу мосту на Таращанський масив, аж до православного храму. Це Григорій Гнатович власноруч засадив берег річки деревами, що нині милують око кожного, хто проїздить поруч чи відпочиває у тіні цих красунь.

Такою ж жвавою і непосидючою вдалася і його дружина, Галина Яківна, що також починала свій трудовий шлях на Взуттєвій фабриці. Потому довелося їй працювати у дитячій лікарні, у дитячому садочку. А коли вийшла на заслужений відпочинок, майже 10 років трудилася у Преображенському соборі. Їхнє з Григорієм Гнатовичем невеличке обійстя - справжній оазис! Потопає воно у соковитій зелені та запашних квітах усіх кольо-рів веселки.

Ось так і жили вони: мирно, тихо, ніжно кохаючи один одного та виховуючи єдиного свого сина Анатолія. Аж поки біда не постукала у їхній дім. Тяжко захворіла Галина Гнатівна. Чого тільки не довелося тоді витримати подружжю. Григорій Гнатович не здався, не опустив руки. Ні на мить не виникла у нього думка покинути хвору дружину, бо ж надто тяжким був той тягар. Навпаки, він як міг підтримував свою любу ясочку, сидів біля хворої, власноруч годував її щойно приготовленими стравами. Вони так кохали один одного і так вірили в одужання, що хвороба відступила… Рідні згадують, що у ті нелегкі часи зважився Григорій Гнатович на відчайдушний вчинок. Приніс у партбюро свій партійний квиток і поклав його на стіл зі словами:

«Я чесна людина і завжди був чесним комуністом. Та коли трапилася у нашій родині біда, не допомогла мені партія. Я ходив до церкви і молився Господу. Він зцілив мою дружину».

Минали літа. Виріс вже й син. А нині й онука стає на стежину самостійного життя навчається аж у двох навчальних закладах одночасно. Тішаться дідусь з бабусею не дарма прожили таке нелегке життя. Втім, воно ще не закінчується, а продовжується. А віднедавна, життя подружжя засяяло новими відтінками! Бо ж напередодні свого Золотого весілля, вирішили вони повінчатися.

На обряд зібралися лише найближчі та найдорожчі люди. А таїнство провів отець Леонід у храмі Архистратига Михаїла. Незвичною була ця молода пара, чиї скроні покриті сріблом. Та це лише підтверджувало величну силу їхнього почуття, пронесеного через роки та випробування.

Після вінчання нам вдалося вилучити хвилинку та поспілкуватися з ювілярами.

- Шановні Григоріє Гнатовичу та Галино Яківно! Прийміть щирі вітання з вінчанням та Золотим ювілеєм і від редакції нашого тижневика! Поділіться, будь ласка, секретом з нашими читачами: як у мирі і любові прожити все життя?

- Насправді все дуже просто: треба поступатися один одному. І, звичайно, любити і поважати один одного.

- Через 50 років подружнього життя Ви вирішили повінчатися. Чому зважилися на такий крок?

Григорій Гнатович:

- Мені хотілося зробити подарунок дружині, бо це була її ідея. Та коли почали готуватися до обряду вінчання, я й сам відчув потребу у цьому. Своїм життям ми довели один одному щиру любов, повагу і взаєморозуміння. Відтепер ми і перед Богом чоловік і дружина.

Тим часом Галина Яківна лише щасливо посміхалася, з ніжністю поглядаючи на свого чоловіка. А до розмови долучилася її молодша сестра Ніна
Яківна:

- Їхня любов пронесена через життя. Скільки страждань довелося їм пережити! Григорій Гнатович підіймав Галинку з безодні. Моя сестра зазнала чимало горя, тяжка хвороба прикувала її до ліжка. І лише завдяки щирому коханню, вірі й підтримці чоловіка, Галина Яківна поборола хворобу. Чоловік все життя доводив свої почуття. Ось і зараз він ще раз підтвердив своє палке кохання, взявши шлюб перед Богом. Знаєте, коли є мир, злагода і взаємне пого-дження на вінчання між чоловіком і жінкою, то це справді Боже благословення, адже вони створені один для одного!

То ж ще раз щиро вітаємо Григорія Гнатовича і Галину Яківну з визначною подією у їхньому житті. Вони - гарний приклад не лише власним дітям і онукам, а й усім нам, нинішній молоді. Ось так треба жити, любити, поважати, пробачати і бути щасливими!

Сьогодні Ви на Золотому троні і ніжно переплетені долоні. Весільний марш, чарівний вальс, квіти, побажання - все для Вас.

Здоров’я, сімейного затишку, добра, миру в домі і всього найкращого у Вашому житті.

Олена Ходоровська